Досвід бібліотеки.
Автор:
Максим Дата: 5 жовт. 2004 р. 22:12
Протягом останнього тижня мені довелося штурмувати відділ ксерокопіювання однієї з київських бібліотек. Постійна черга, один застарілий, невідремонтований ксерокс, максимальна швидкість якого 4 (чотири) копії за хвилину, особливо неввічливе ставлення працівників до відвідувачів, яке можуть дозволити собі лише власники природних монополій (книжки виносити заборонено) - знайомі всім рецидиви совка. Але сьогоднішні мої відвідини варті особливого опису. Цього разу наштовхнувся на чудне правило, через яке не можна копіювати всю книгу повністю, а лише фрагмент, обсяг якого визначається оператором ксерокса на око. На прохання пояснити, чому я не можу скопіювати всю книгу, автор якої помер у XVIII ст, а видавець у XIX-му, була відповідь, яка вразила мене своєю неперевершеною абсурдністю: "А може, Ви захочете її видати?" Цікава ситуація - типове радянське "не пущать" і зараховування ксерокса до чогось небезпечного для радянського ладу, було переформульоване у термінах "авторських прав" та відповідальності бібліотеки. Потім слідував допит з тортурами про мету ксерокопіювання (sic!), на що мені стало глузду не вдаватися в детальний опис проблем інтернету. Власне, від пояснень врятувала моя щира переконаність у тому, що жоден клерк не повинен запитувати у клієнта (а копіювання - річ не благодійна!) про його наміри. Вихід був - випросити дозвіл у директора бібліотеки, якого на робочому місті, зрозуміло, не було, і другий - на щастя, можливий в цьому випадку спосіб, - повернути проблему іншим боком. Треба було подивитися на обличчя копіювальниці, якій довелося копіювати той самий текст, того самого набору і видання, але зшитий у іншу книжку разом з подібними окремими публікаціями у так званий компакт. Формальності були виконані, а що буде наступного разу - бог знає...