КІМНАТА ОБГОВОРЕНЬ : Допоміжний форум

У середині XIX ст. Панько Куліш був одним з тих небагатьох митців, хто ще відчував необхідність збереження староукраїнської традиції в новій українській літературній мові. (Див. Огієнко) Але за тодішніх умов, коли більшість україномовного населення було неписьменним, його ідеї не могли знайти підтримки. Як відповідь на експерименти з лексикою, у російськомовному середовищі з’явилася злобна байка, немов біблійний вираз «Хай надію складає Ізраїль на Господа» Куліш переклав «Хай дуфає Сруль на Пана». Хитро сконструйований наклеп (дуфати - староукраїнське слово) набув такого поширення, що в нього повірив навіть Франко, хоча Куліш навпаки прагнув зберегти церковнослов’янську лексику: глаголе, жизнь тощо.

А в наш час чомусь активізувались пуристи, здавалось переможені остаточно наприкінці 1920-х років, які інтернаціональним словам знаходять «суто українські» новоділи і повністю уникають запозичень, в тому числі церковнослов’янських. Порочність як першого, так і другого підходу до словотворчості очевидна. Неможна логікою перемогти мовну практику, яка все розставить на свої місця.

На цьому тижні завершилася атака одного нідерландського пуриста на пошукову систему Google.com. Місяць тому пан Олексій Білецький, український еміґрант, вирішив повністю переробити інтерфейс Google.com.ua згідно своїх пуристичних смаків. Зображення стали образами, групи — гуртами, файли — шматами (а пізніше речами), браузер змінювався від переглядача до оглядала, результати перетворились на здобутки, з’явились слова на кшталт узад, фільтр став цідилом та інші веселощі, що викликали хвилю емоцій серед україномовних користувачів мережі.
Коронною вигадкою стало слово чужошмати, яким пурист не довго вагаючись назвав cookies (наприкінці епопеї вони стали писульками), тому новомова і отримала назву чужошматівська або чужошматська мова. Нарешті, користувачам це набридло і адміністрацію пошукової системи дотиснули листами та поясненнями неприродності ситуації. Черговий приклад того, як жива мова перемогла логічну систему, в яку її намагалися втиснути.

[Детальніше про подію і посилання на обговорення.]

Пуристи пуристами, фанатизм фанатизмом, але на мою думку до запозичень також треба відноситись обережно, вони мають право на існування у мові, безперечно, але як бажані треба насамперед вживати слова з найбільш рідними коренями, бо мов то багато, і для одного ж того предмета з'являється декілька рівнозначних назв, та виникає плутанина, та розбухання мови, що зовсів не веде до спрощеня.
Мова має бути проста, щоб її всі розуміли. І спеціяліст у даному питанні і не дуже.
З іншого боку без запозичень неможна, бо навідь деякі з них вже давно сталі. Що із українизацією я тепер маю робити із _скінченими_групами_ (математичне поняття) називати його _скінченним_гуртом_?
Що до перекладання предметів у обчислювальної техниці. Слово браузер (чи бравзер?) я б уникав, бо є цьому нормальна українська (не спеціфічна жаргонна калька) оглядач, чи ще щось... _Файл_, це взагалі окреме питання, найближче до нього це слово _діло_, але у всьому світі всіма мовами його чомусь кличуть файл. Думаю українською також він буде файлом, файл він і в Африці, і в Україні файл :) Чужошмат --- се круто, ні це суперкруто (вибачте за запозичене слово супер), куда наголос ставити?

Я колись навчав професійного перекладача користуванню англомовним текстовим редактором. Майже одразу стало зрозуміло, що він чудово знає, що означає те чи те слово, написане на моніторі, але при цьому був абсолютно безпорадний і не розумів, що робити з конкретним текстом. Тобто виявилось, що для комп’ютерної термінології замало знаходити якнайточніший переклад, але треба ще знати, що за функції приховуються за словами.

У тих дискусіях, на які ведуть посилання з першого повідомлення є детальні пояснення, чому гурти - це не групи, а файл - не діло, і навіть не справа. Власне, вся ця метушня відкрила для мене якийсь раніше невідомий бік функціонування живої мови, яка не може бути затиснута в логічні правила та не залежить від примх ориґінальних вигадників. Між бажанням запозичити якомога більше іншомовних слів та прагненням зберегти питомо українську лексику і лежить та бажана золота середина.

Мова понад усе має функціональне призначення, мова - знаряддя людської діяльності. І чим зручніше це знаряддя тим краще. Як кожне знаряддя мова мая своє призначення, наприклад передавати інформацію (відомості). І це очевидно. Так от завдання перекладача і полягає у тому, щоб найточніше перекласти зміст слів. А слова мають різне значення в різних контекстах, сферах життєдіяльності, тобто в тому випадку коли ми навчаємо когось роботі з чимось, треба ввести його у справи, надати первинні поняття (аксиоматичну базу) з чим йому прийдеться працювати. А далі і не треба мабуть розповідати, що означає та чи інша кнопка, вони мають казати самі за себе (в смислі кнопки). І що поганого в логиці, у правильній логіці? Авжеж коли логіка хибна, вона не сприятимется. Бо в людей приблизна одна та й сама логіка, чи будова мислення.

А що ви скажете про такі живі мови як суржики, та професійні жаргонні мови, які є найживішими серед усіх мов, які виникають природньо і стихійно? Чи має розвиток цих мов якось керуватись і коли, на перших кроках чи пізніше? Взагалі це питання виникнення життя мов дуже цікаве з точки зору синергетики. Різни мови виникають і зникають. Але існує точка тяжиння (аттрактор) мов, наприклад національна мова держави, чи обласна якась мова.

Є чудове оповідання Борхеса «Аналітична мова Джона Вілкінса», де описано фантастичну побудову мови, в якій кожне слово конструюється з літерних позначень категорій, на які було поділене все суще. (a — тварина, ab — ссавець, ... aboje — кішка.) За всієї логічності такої штучної мови тут чудово помічено, що мова має окрім описової функції ще певне мовне знання, тобто ту саму первинну категоризацію, яка завжди буде відносною.

Будь-яка жива мова зберігає в собі сліди свого історичного розвитку — в лексиці, в граматиці, фонетиці тощо. Чому кажемо «один», «два», але «перший», «другий»? Чому «озеро», а не «єзеро», але є і «один», і «єдиний»? Чому сонце «сходить», якщо це Земля навколо обертається? Мова є також результатом культурної історії народу, містить локальне мовне знання. Виявляється, навіть найпростіші слова, такі як «рука» не мають абсолютно точних відповідників у інших мовах. (Наприклад, є слова «arm» та «hand» в англійській.)

Це я веду до того, що логіка завжди буде хибною, бо вимагатиме виправити і «схід Сонця» і запозичення, незважаючи на життя. Значення і смисл, що міститься в лексиці і мовних конструкціях, герменевтичні, їх неможна раціоналізувати та замістити системою загальнолюдською або універсальною. Жива мова зберігає місцеву традицію, включно із світоглядом, світосприйняттям, міфологією та забобонами її носіїв. Досить згадати нелогічний «закон» милозвучності, або вживання евфемізмів та табуйовані слова.

А жаргонні мови поширюються і зникають в окремих соціальних та професійних групах тому, що люди загалом бажають бути (або видаватись) в спілкуванні дотепними, просунутими, «крутими» та утаємниченими. Змінюється, наприклад, світовий або реґіональний лідер, на якого рівняються носії мови (Візантія та Рим в Середньовіччі, Польща у XVI-XVII, Франція в Новий час, тепер Сполучені Штати), одразу ж змінюються зразки «крутизни» та проникають до лексики запозичення.
Керуватись адміністративно, звичайно, жаргони та соціальні діалекти не можуть, але самі часто стають джерелом збагачення загальнонаціональної літературної мови.