Автор:
Максим Дата: 17 черв. 2004 р. 19:31
Основна проблема семінару, як мені здалося, обернулась обговоренням викликів постмодернізму і його сприйняття традиційними (читай модерністами або позитивістами) українськими істориками. Ірина Колесник озвучила проблеми, які постають перед дослідником після "лінґвістичного повороту". (Див. детальніше:
Фрэнсіс Анкерсміт. Гістарыяграфія і постмадэрнізм // Беларускі гістарычны агляд. - 2002. - Т.9. - Сш. 1-2(16-17). - С.105-128.) Але дискурс доповідачки свідчив про те, що постмодернізм розглядається лише як просунутий та покращений етап розвитку класичного позитивізму. Фрази "новий стиль мислення", "сучасна наукова революція" немов були взяті з лексикону часів Перебудови.
Опонентом (або просто скептиком) був харківський дослідник Володимир Кравченко. Він виявився дуже сильним представником традиційної наукової школи. Зрозуміло, що наші "відпозитивістські" постмодерністи виглядали непереконливо на фоні переконаного позитивіста. Проте варто відмітити блискучу доповідь Тетяни Вілкул і традиційно високорівневу доповідь Наталі Яковенко.
Георгій Касьянов (див.
http://litopys.org.ua/kasian/kas.htm) проаналізував становище української історіографії під впливом процесів етнізації та "націоналізації історії". (Підписані на журнал "Аб Імперіо" можуть прочитати
журнальний варіант доповіді в №2(2003).)
Валентина Шандра запропонувала новий погляд на "велике XIX століття" на українських землях, виконаний за модерністськими схемами, з використанням марксистських термінів на кшталт "внутрішня колонія".
Станіслав Кульчицький намагається розширити межі терміна "геноцид" по відношенню до Голодомору, що визвало певні заперечення у ході дискусії.
Академік Смолій в заключному слові "помирив" дискутантів і побажав більше праць хороших і різних.